Призначення нового міністра чомусь сильно сколихнуло громадськість. Я полистав фейсбук і трохи прифігів від того, що купа людей на повному серйозі вважає, що в освітній і науковій сферах щось почне змінюватися на краще, або принаймні бодай кудись рухатися із поточного застійного болота.
На мою суб’єктивну думку всі ці надії абсолютно марні. Але зовсім не через те, що новий міністр не такий, як треба, чи через те, що у нього замовна плагіатна дисертація, захищена у дисертаційній фабриці.
Довжина розкішної бороди пана Лісового, як і довжина переліку поцуплених шматків тексту у його дисертації, не мають жодного значення для, прости господи, майбутнього української, прости господи, освіти та науки.
Просто освітня та наукова сфери в Україні прийшли до повного та незворотного інституційного колапсу. Більш коротко такий стан повної інституційної та функціональної неспроможності можна охарактеризувати багатогранним терміном “повний пиздець”. Як відомо, пиздець не лікується, з ним тільки у морг.
До війни я оцінював залишок часу до пиздеця у 3-5 років. Війна скоротила його до нуля і він настав внєзапно, а не по розкладу, але глобально від цього нічого не змінилося.
Система “тотальної вищої освіти”, де сотні парканобудівних вузиків роздавали дипломи всім охочим неукам, фізично не могла існувати вічно. Вона мусила рано чи пізно розсипатися під власною вагою, попутно повністю обезцінивши вищу освіту.
Зараз могутня та всесильна ректорська мафія блискавично втратила свою одвічну кормову базу і я не думаю, що вона колись від цього повністю оговтається. Занадто багато людей раптом побачила на власні очі, як виглядає нормальна освіта без карго-культу та імітації, щоб і надалі продовжувати заносити кабанчиків за імітаційні дипломчики. Певна кількість придурків, звісно, невиліковні і продовжуватимуть це робити, але масштаби стануть куди скромнішими.
Як не боляче це констатувати, але наука як така в Україні, на жаль, теж закінчилася. Війна остаточно добила ті живі осередки, які ще існували, а монструозна система управління виявилася повністю іпотентною на всіх рівнях. Всі конкурентноздатні вчені, хто ще залишався в Україні, або вже виїхали, або поїдуть як тільки відкриються кордони.
Сонму імітаторів та окозамилювачів, які паразитували на цих здорових залишках, раптом теж стало непереливки, бо струмок номенклатурно-корупційних ніштяків різко всох. Вони, звісно, все одно вкрадуть своє з тих мізерних подачок західних донорів, які виділятимуться на науку, але на все кодло вже не вистачить, доведеться їсти один одного. Не приховую – мені буде дууууже приємно подивитися, як всі ці всраті підагоги та юристо-економісти гризтимуть один одному горлянки, бо їм їхати нема куди – вони ніди нікому нахуй не потрібні (зловісний регіт).
Чи наважиться хтось з наших, прости господи, мудрих керманичів злізти з дохлої кобили та повністю демонтувати залишки освітньо-наукової системи, що зазнала колапсу – невідомо. Можливо все так і буде надалі гнити та розкладатися роками. У будь-якому разі будувати щось нове на руїнах просто нема кому і нема для кого.
Якщо не станеться якогось дива, то Україну чекає сценарій таких країн як Албанія чи Болгарія. В цих країнах є якісь типу університети і навіть якісь поодинокі типу як наукові інституції, але загалом їх не існує на світовій мапі науки та інновацій. Нічого, живуть собі, навіть увійшли до ЄС.
Україна теж досить непогано житиме без науки: вирощуватиме ріпак, експортуватиме горіхи та мед, шитиме задешево одяг для європейських брендів, може навіть збиратиме з імпортних запчастин якусь техніку. От тільки з будь-якими амбіціями на більше треба буде назавжди попрощатися.
І знаєте, що мене найбільше дратує в цьому дуже ймовірному майбутньому? Що призвів до такого песимістичного фіналу зовсім не путін. Ми зробили це разом (тм), побудувавши суспільство корупціонерів, імітаторів та інфантильних любителів міфічної халяви. Ми, як суспільство, обрали своїми кумирами “самобутніх підагогів” з їх карго культом наукоподібної маячні та плагіату. Ми віддали перевагу Катерині Лептонівні, а не нащадкам наукових шкіл Боголюбова чи Амосова. Що ж, кожному дано буде по вірі його. Пиздець. В сенсі амінь.
Автор: Семен Єсилевський