Дипломатія та обіцянки не можуть зупинити вторгнення. Україна може не мати іншого вибору, як захищатися за допомогою власних ядерних сил.
Протягом десятиліть міжнародна спільнота продавала Україні небезпечну ілюзію: відмову від військової сили в обмін на “гарантії безпеки”. У 1994 році це був Будапештський меморандум, який обіцяв суверенітет в обмін на ядерне роззброєння. У 2014 році цей папірець виявився нікчемним. До 2022 року стало ясно, що ціна стратегічної наївності вимірюється ріками крові.
Настав час припинити грати з майбутнім України через рожеві окуляри західної дипломатії. Ми мусимо зіткнутися з гіркою реальністю: єдиним довгостроковим рішенням, яке може запобігти знищенню України, є володіння власним ядерним арсеналом, який буде стримувати.
Головним контраргументом завжди є “американський захист”. Але будьмо чесними: Білий дім не має наміру вступати у пряму війну з Московією. Вашингтон надішле ракети, поділиться розвідданими та введе санкції, але ніколи не ризикне Нью-Йорком чи Чикаго заради Києва або Харкова.
Для Сполучених Штатів Україна є важливим інтересом; для Володимира Путіна – екзистенційною одержимістю. У цій “асиметрії волі” московитська сторона завжди матиме перевагу в ескалації, доки вона зберігатиме ядерну монополію в регіоні.
Крім того, ми мусимо визнати внутрішні обмеження демократії. Навіть якщо нинішня адміністрація обіцяє підтримувати Україну “стільки, скільки буде потрібно”, хто може гарантувати політику адміністрації через три, п’ять або десять років? Американська політична динаміка змінюється, голоси ізоляціоністів стають все гучнішими, а увагу Вашингтона легко відволікти на Далекий Схід або внутрішні кризи. У Кремлі плани вимірюються десятиліттями. Путін або його наступник можуть просто чекати, поки терпіння Заходу вичерпається.
Коли ви не маєте власної можливості захищати себе, ви не є суверенною державою – ви є заручником доброї волі інших.
Український ядерний арсенал не буде інструментом війни, а інструментом її запобігання. Це єдина мова, яку розуміє Путін. Вона створює “симетрію страху”: якщо Москва знає, що повторне вторгнення означає пряму загрозу її власному існуванню, завоювання Києва перетворюється з тактичної мети на стратегічний кошмар.
Світ буде протестувати проти “розповсюдження ядерної зброї”, але правда полягає в тому, що Захід загнав Україну в цей кут. Коли ви кидаєте країну, позбавивши її засобів захисту, ви втрачаєте моральне право критикувати пошуки нею єдиного страхового поліса, який насправді працює.
Миру не буде досягнуто завдяки самітам у Брюсселі чи порожнім обіцянкам з Вашингтона. Мир буде досягнуто лише тоді, коли Московія зрозуміє, що ціна перетину кордону – це кінець шляху для всіх.
Автор: Амі Рокхес Домбе
Переклад: Сергій Коваленко
