Плохой документ. Очень плохой и многим не понравится.
Этот жуткий документ нашёл в центральном ведомственном архиве СБУ мой друг Константин Богуславский в деле с донесениями органов госбезопасности на имя Хрущева в период 1945-46 годов. Написан на основании спецсообщения УНКГБ по Ровенской области 16/52 от 17.01.1946 г.
Документ, направленный наркомом госбезопасности УССР Савченко Хрущеву называется: “Спецсообщение о бесчинствах, учиненных бойцами 10 мото-механизированной дивизии генерал-майора Павлова над жителями села Б.Житень, Александрийского района, Ровенской области.”
Речь в документе идёт о 10-й гвардейской Оренбургско-Ровенской мехдивизии под командованием генерал-майора Павлова Дмитрия Николаевича. Как история развивалась и чем закончилась я не знаю.
“…В ночь на 10 января 1946 года 10 мото-механизированная дивизия генерал-майора Павлова, проезжая через село Большой Житень, Александрийского района, Ровенской области, была обстреляна неизвестными бандитами, в ответ на это бойцы части учинили над жителями села Б.Житень дикую расправу.
В эту ночь были полностью сожжены 23 крестьянских хозяйства вместе с имуществом. В огне сгорело несколько местных жителей, большое количество хлеба и скота.
Кроме того бойцы этой части во время пожара грабили имущество населения, насиловали женщин, избивали и убивали граждан села.
Проведенным на месте происшествия предварительным расследованием установлено, что в результате этой зверской расправы над мирными жителями села Большой Житень пострадало много семей инвалидов Отечественной войны и лиц находящихся в Красной Армии.
Так, сожжен в своем доме инвалид Отечественной войны Карпюк, кроме того сожжены принадлежащие ему сарай, клуни с необмолоченным хлебом, скот и все имущество. Остались без крова и средств к существованию жена, двое малолетних детей, старик и старуха.
Убит местный житель Працюк Степан Дмитриевич – инвалид Отечественной войны, его хозяйство, весь хлеб и имущество, сожжено.
Также совершенно сожжено хозяйство жительницы села Процюк Анны, ее одного сына инвалида Отечественной войны избили, а второго демобилизованного из Красной Армии увели с собой и судьба его неизвестна.
Избили и увели с собой инвалида Отечественной войны- Антонюка Данила Андреевича.
Переселенка из Польши Цвиркалюк Надежда и ее трехмесячный ребенок убиты из огнестрельного оружия. Её хозяйство разграблено и полностью сожжено.
У жены убитого фронтовика Торчинюк Христины сожжена хата и всё имущество.
Трое военнослужащих изнасиловпли жену красноармейца – Николайчук Марию Афанасьевну, мать троих малолетних детей, забрали у неё все носильные вещи, а затем сожгли сарай и клуню. В огне погибли – корова, свинья и теленок.
Генерал-майор Павлов
У жены красноармейца Мельничук Варвары Даниловны сожжено все хозяйство. Остались без крова и средств к существованию Мельничук и пять малолетних детей…”
ОГА СБУ, ф.16, оп.1, д.562
Костя написал мне ночью. “Саня, может фейк? Я не нахожу 10 дивизию. И не нахожу генерал-майора Павлова.” Сели перебирать журналы боевых действий. Нашлась и дивизия – бывший 6 гвардейский кавалерийский корпус и нашёлся генерал-майор Павлов.
Днями українські історики, зокрема одесит Aleksander Babich знайшли та верифікували в архіві СБУ звіт про буденне відвідання в січні 1946 року стройовим підрозділом Радянської армії звичайного села на Рівненщині.
Не СМЕРШем, не чекістами, а пересічними червоноармійцями.
У звіті НКГБ до Меркулова та Хрущова описані селяни, спалені у своїх хатах живцем бійцями 10-ї механізованої дивізії.
Згадані й цьому документі СМЕРШу згвалтовані гуртом, а потім вбиті радянськими вояками селянки. Застрілена трирічна дитина.
При цьому у звіті НГКБ УРСР ці події були відображені, здається, лише тому, що серед вбитих солдатами селян були й демобілізовані з фронту червоноармійці та члени їх родин, а також – спецпереселенці з Польщі, за яких НКГБ “відповідав”.
Їх прізвища потрапили до звіту, а решту закатованих узагалі ніхто письмово не вважав за доцільне відображати.
Та це лише один день. Одне село. Один підрозділ
Історики виявили, що командир підрозділу, яке так “розважилося” у селі, жодних покарань не поніс, його подальші кар’єра та пенсія були без жодних питань від радянської влади.
Тому якщо хтось колись щиро дивується поточним звірствам російських вояків на Сході та в Криму – то раджу таким “здивованим” іноді перечитувати саме такі документи. Про дідів, що героїчно воювали.
Але це ще далеко не кінець цієї жахливої історії!!!
Леонід Кравчук
Бо на Рівненщині є лише одне село Великий Житин (у документі вказане Житень), колишнього Олександрійського району. Саме в цьому селі народився та жив перший президент України Леонід Кравчук.
У 1946 році 11-річний Леонід, який втратив на фронті батька у 1944 році, проживав у цьому ж селі із матір’ю. Тому він не міг не знати про ці жахливі події, від яких вочевидь врятувався дивом.
Знав, але все життя мовчав. Знав, але пішов на службу до комуністів та зробив кар’єру саме ідеологічним радянським працівником.
До речі, в усіх біографіях датою народження Кравчука є 10 січня. Це – саме той день, коли у Великий Житин у 1946 році увірвалися мародери й гвалтівники із зірками на ушанках. Здається мені, що “день народження” Кравчук міг святкувати саме як дату свого другого народження.
Але це моя гіпотеза. Решта – факти.
У 1991 році Україну очолила людина із величезною психотравмою дитинства та із очевидним фантастичним стокгольмським синдромом до радянської влади.
Наслідки цього кожен може побачити сам. Для цього архів СБУ відвідувати не обов’язково.
