Ви всі пам’ятаєте цю карту, яка зберігається в Держархіві Швеції. Вона є джерелом цінних деталей про нашу історію. В статті “Східна Європа XVI-XVIII ст. на карті османського історика Мегмеда Різи” Олександр Галенко зробив цікавий і важливий переклад і аналіз написів на карті.
Там, зокрема, описується похід кримських татар на чолі з ханом Девлет I Ґераєм, який вони здійснили в 1571-му році і підтверджується інформація про те, що Петро І платив данину:
“…син хана, показаним на цій карті шляхом досяг підніжжя московського трону, спалив [його] пекельним вогнем, [тоді як] сам московський цар сховався в якомусь замку. Коли ж він, затиснутий обставинами, зажадав пощади, із ним було укладено мир під умовою, щоби йому давати ханам сто тисяч рублів на рік, у кожному рублі по двісті акче, і московські царі таки стали давати – цар Петро теж давав…”
Далі ми дізнаємося про важливі подробиці того, яким шляхом татари йшли на Москву і якими поверталися:
“Центральним орієнтиром для кримців під час походів на Москву була місцевість, де локалізувалися витоки трьох порівняно значних річок. На карті її саме так і підписано: “Виток трьох великих річок” (“Üç büyuk su başı”) – рідкісний татарський топонім. Ідеться про Сейм (“Şem”), Оку (“Oka”) і Сосну (“Sesne”), які беруть початок поблизу міста Кроми. Звідси можна було вийти на шлях, який пролягав лівим берегом Оки, щоби таким чином уникнути необхідності переправлятися через неї біля Москви. Похід 1571 р., наскільки відомо, пролягав саме лівим берегом Оки. Схоже, що цим маршрутом намагався підійти до міста й золотоординський хан Ахмат у 1480 р. Місце витоку трьох річок, щоправда, зображене й підписане на карті Ґ. де Ліля: “Витоки трьох річок: Сема, Окки та Шесни” (“Sources des 3 riviers de Sem, Occa et Szesna”). Однак тут, на відміну від мапи Мегмеда Різи, лінію татарських походів (власне Муравський шлях) позначено на схід від цієї місцевості. Отже, османський картограф у цьому випадку відредагував своє джерело, а не лише скопіював його.
Не доходячи до “витоку трьох великих річок” маршрут, як можна подумати, роздвоювався. У дійсності на цьому місці – закінчення його петлі, яку він робив по московських володіннях. Кримці, за спостереженнями Ґ.Д. де Боплана, ніколи не поверталися з набігу дорогою, якою вони вторгалися на територію супротивника. Це робилося для того, аби уникнути перехоплення чи засідки”.
Вченим досі невідомо, коли була створена ця карта, з якою метою і яким чином вона потрапила до Швеції. Там є деталі, які можуть скластися у цікавий для нас пазл:
“Позначене на карті й головне місто України, яким турки вважали Батурин – столицю за часів гетьмана Івана Мазепи. При цьому відповідний схематичний значок був більшим, його виразніше розфарбовано червоним порівняно зі знаком Києва. Але використання червоних чорнил для Києва підкреслювало і його столичний статус для цілої України, тим більше що ніякої іншої території довкола міста виділено не було.
Поряд із Батурином картограф не забув позначити також і село Созонівку – маєтність І.Мазепи. Османська історіографія добре знала про цього реґіментаря принаймні у зв’язку з походом шведського короля Карла ІІ… Втім, після трьох десятиліть по смерті гетьмана все ж важко пояснити нанесення цих об’єктів на карту лише триваючою пам’яттю як про нього, так і про автономне становище України”.
Ці дані, а також опис успішних походів на Москву, можуть свідчити про те, що ця карта була створена для переговорів з кримським ханом і султаном Османської імперії, після Полтавської битви і до підписання мирного договору з московитами, який визначив розподіл України і статус Києва.
Дві реляції про козаків і Київ використовувалися як аргументи для опису спадкового права козаків на свої території.
Карту могли привезти до Швеції разом з іншими документами Військової канцелярії. Детальний аналіз карти на рівні забруднень може вивести нас на цікаві деталі датування і походження карти.
Мапа у високій якості за посиланням.
Автор: Marina Trattner
