Московити у статті від 5 червня 2018 року підказують, як знищити їхні газогони.
Скільки треба ракет, щоб перемогти росію? Відповідь на запитання може здатися карколомною і шокуючою. Здається, що близько півсотні. Причому не балістичних з ядерними зарядами, а звичайних крилатих ракет, RGM/UGM-109D Block III і RGM/UGM-109E Block IV, сучасних модифікацій американської крилатої ракети Tomahawk. Боєзапасу одного есмінця типу Arleigh Burke (які можуть нести до 50 ракет Tomahawk) цілком достатньо, щоб за сприятливих умов домогтися перемоги над росією. Як таке можливо?
Ось такий корабель може розтрощити росію. На світлині USS Farragut (DDG-99), есмінець класу Arleigh Burke, на борту якого 96 стандартних пускових комірок; за деякими даними, несе до 50 крилатих ракет Tomahawk
У військово-господарському аналізі, як і взагалі в підготовці до серйозної війни, дуже важливо виробити вміння передбачати дії ймовірного супротивника, визначити, яким чином найефективніше супротивник зможе домогтися своїх цілей у ймовірній війні.
Відомо, що наш найімовірніший супротивник, у цьому випадку США і НАТО, зробили ставку на високоточну зброю, представлену головним чином крилатими ракетами. У всіх війнах, які велися США, починаючи з «Бурі в пустелі» (війна проти Іраку 1991 року), крилаті ракети посідали головне місце серед засобів ураження противника, особливо на першому етапі бойових дій. Власне, Tomahawk Block III є продуктом модифікації ракет, проведеної за підсумками досвіду Іракської війни. В операціях використовували сотні ракет: «Лисиця в пустелі» (наліт на Ірак 17-19 грудня 1998 року) – 415 ракет, Югославія – близько 700 ракет (зокрема, близько 30% по адміністративним і промисловим об’єктам), операція в Афганістані 2001 року – близько 600 ракет, війна в Іраку 2003 року – близько 700 ракет, операція в Лівії 2012 року – 112 ракет. Тобто прогноз на ймовірну війну передбачає собою масове використання крилатих ракет, переважно морського базування.
З аналізу досвіду застосування випливало, що для ураження великого промислового об’єкта потрібно досить багато влучань, від 6 до 10 і більше. З огляду на це було зроблено багато в чому самозаспокійливий висновок: якщо для руйнування інфраструктури навіть досить слаборозвинених країн на кшталт Іраку або Афганістану потрібні були сотні крилатих ракет, то для росії, мабуть, знадобляться тисячі, що явно виходить за межі можливостей навіть американського військового бюджету. Дійсно, тільки великих електростанцій потужністю понад 5 МВт у росії понад 600, а протяжність ЛЕП становить 450 тисяч кілометрів.
Тим часом промислова і особливо енергетична система країн, з якими США встигли повоювати за минулі 25 з гаком років, істотно відрізнялася від російської. Вона не була централізована в такій високій мірі, як в СРСР (і росії, що успадкувала її). Наприклад, електроенергетика Югославії на момент бомбардувань ґрунтувалася на бурому вугіллі (найбільший у країні енергокомплекс «Нікола Тесла» в Обреноваці, за 40 км від Белграда) і на гідроелектростанціях, серед яких особливо виділялася ГЕС «Залізні ворота-1» на Дунаї. У Югославії електростанції будували біля кожного великого міста, з урахуванням наявності енергоресурсів, і тому сербська система електропередач була розвинена досить слабо. Американцям тому довелося завдавати ударів по кожній електростанції, щоб вивести з ладу енергосистему країни.
У росії ж існує не тільки Єдина енергосистема, що зв’язує всі великі електростанції в єдину мережу, а й переважна частина електроенергетики має ще більш централізоване постачання паливом – природним газом.
У 2016 році всередині країни споживалося 457 млрд кубометрів газу, з яких 156 млрд кубометрів витрачалося на вироблення електроенергії, 130 млрд кубометрів – у промисловості, і 87 млрд кубометрів – котельнями та населенням. Природний газ виступає не тільки як паливо, а й як сировина, зокрема, для виробництва такого важливого військово-значущого матеріалу, як азотна кислота (всі 10 заводів у росії, що виробляють азотну кислоту, отримують її з амоніаку, який, своєю чергою, виготовляють із природного газу). В електроенергетиці частка газу становить у 2016 році 72,6% по всій країні, причому вона поступово збільшується. Тільки в Сибіру, де вугілля в надлишку, картина зворотна: 85,6% палива в електроенергетиці припадає на вугілля.
За великим рахунком, 4/5 промисловості, транспорту і міського господарства в росії залежить від природного газу. Який видобувається головним чином в одному місці, на Ямалі, і передається системою магістральних газопроводів до споживачів і на експорт.
Мапа магістральних газопроводів росії. Червоними кружками обведені найвразливіші місця газотранспортної системи: ямальський “хрест” (вгорі), вузол неподалік від Ухти і вузол біля Алєксандров-Гая (внизу)
Досить одного погляду на карту магістральних газопроводів росії, щоб зрозуміти, наскільки ця галузь, ключова для країни загалом і для оборони зокрема, вразлива. Досить перебити магістральні газопроводи буквально в трьох місцях, щоб майже повністю відсікти європейську частину росії, де знаходиться основна частина населення і основна частина промисловості, зокрема й військової, від газу. І, як наслідок, від електроенергії, від тепла, від сировини.
Причому варто звернути увагу, що на карті магістральних газопроводів є місце, в якому перетинаються відразу 17 великих газопроводів. Місце відоме як «хрест». Воно розташоване на березі річки Правая Хєтта, неподалік селища Пангода, і справді із супутника має вигляд двох хрестів, нанесених просто на тундрі.
Ямальський “хрест” з космосу. Коментарі зайві
Дуже важко знайти пояснення для такого шкідницького рішення. Ніщо не заважало трубопроводи розосередити тундрою, розташувавши їх подалі один від одного. Якби противник перебив би одну нитку, інші залишилися б цілими. І взагалі, розосереджену систему газопроводів важче знищити і простіше полагодити. Але тут було зроблено щось неймовірне. Я можу висунути тільки таке пояснення цьому дивному факту. Оскільки «хрест» із газопроводів було споруджено ще в радянські роки, то це могло бути тільки в тому разі, якщо радянське керівництво, починаючи з Л. І. Брежнєва, було твердо, абсолютно і незламно впевнене в тому, що жодної війни не буде, жодної загрози цьому найвразливішому місцю в радянській газопровідній системі немає і не буде.
Газопроводи не можна замаскувати, їх прекрасно видно на супутникових і аерофотознімках головним чином тому, що задля безпеки вирубують усі дерева і кущі в смузі відведення під газопроводи. Та й узагалі, всю газову і газотранспортну інфраструктуру прекрасно видно з повітря: свердловини, газокомпресорні станції, газопроводи, підземні газосховища.
Щоб не бути голослівним. Новоарзамаська газокомпресорна станція неподалік Нижнього Новгорода. Об’єкт, прекрасно видимий із супутника і надзвичайно вразливий навіть для влучання однієї крилатої ракети…
Касимовське підземне газосховище між ВладІміром і Рязанью, на південний схід від Москви, на 12 млрд. кубометрів газу. За помітністю і вразливістю нічим не відрізняється від газокомпресорної станції. Якщо воно буде атаковане ракетами, то горіти буде довго
Можна анітрохи не сумніватися, що в американців є вичерпна база даних із точними координатами кожного такого об’єкта російської газової промисловості. Якщо вони хоч коли-небудь планували удари по газовій промисловості, то ямальський «хрест», безумовно, займав у них найпочесніше місце. Ще б пак, одним ударом відсікти 85% видобутку природного газу!
Tomahawk цілком в змозі впоратися з газопроводом, оскільки модифікації Block III і Block IV оснащуються бойовою частиною WVU-36/B із зарядом 340 кг вибухівки. Вибух боєголовки має лише порушити герметичність трубопроводу і висікти іскру, а далі газ під тиском у 54 атмосфери доробить усе інше. Сила вибуху така, що вириває і викидає в бік десятки метрів сталевої труби великого діаметру і створює велику воронку, над якою виникає стовп палаючого газу.
Результат вибуху газопроводу біля міста Коменки, недалеко від Познані, у Польщі. Фото вибрано тому, що на ньому особливо добре видно всі наслідки вибуху газопроводу
Здається, що наслідки ракетного удару по магістральних газопроводах більш-менш зрозумілі. Втрата 85% газу призведе до зупинки більшої частини електростанцій, до припинення подачі електроенергії і тепла в житлові будинки, до різкого скорочення роботи залізниць. Електроенергії залишиться тільки в самий обріз, тільки на найважливіші об’єкти і найневідкладніші потреби. Якщо удар станеться взимку, у сильні морози, то збиток буде набагато більшим, ніж від ядерного бомбардування.
Тепер усе питання в тому, що робити в такому разі. Якщо вразливе місце виявлено, то треба його чимось прикрити. Є кілька доступних варіантів. По-перше, варіант швидкий і не надто надійний: прикриття газопровідної системи комплексами ППО. Ямальський «хрест» можна прикрити кількома комплексами С-400. Але все одно залишається ймовірність масованої атаки з попереднім придушенням ППО, ймовірність двох або трьох хвиль ракетних атак, так, щоб якась із них домоглася ефекту. Все ж вигода від руйнування ямальського «хреста» цілком виправдовує витрату навіть 200-300 крилатих ракет по цьому місцю. І ще, у ймовірного противника залишаються інші варіанти: руйнувати газові свердловини або взятися за руйнування газокомпресорних станцій, без яких газ із Сибіру передати неможливо. Можна також вдарити по будь-якій ділянці газопроводів. Цілком очевидно, що прикриття системами ППО – це зовсім не вирішення проблеми. Система газопроводів настільки протяжна, а вразливих об’єктів на ній настільки багато, що не вистачить наявних систем ППО, щоб забезпечити їх надійний захист. ППО доцільно прикривати перехрещення газопроводів, розподільні вузли, щоб позбавити противника можливості виводити з ладу відразу великі сегменти газопровідної системи.
По-друге, можна створити допоміжну систему, яка забезпечить пальним газом наявну систему навіть у разі повної відсутності надходження ямальського газу. Це можуть бути досить великі газогенератори, які перетворюватимуть на горючий газ усяку всячину, все, що горить: вугілля, торф, деревину, побутове сміття (звалища в цьому сенсі стають стратегічними об’єктами). Генераторний газ помітно гірший за природний, але він натомість дасть змогу протриматися на мінімальному споживанні той час, що потрібен для відновлення газопроводів і відновлення подачі газу.
По-третє, дещо відійти від практики централізованої генерації електроенергії та поставити завдання, щоб у кожного населеного пункту і більш-менш великого заводу було своє джерело енергії (теплової та електричної) на місцевих ресурсах, яке покривало б наймінімальніші потреби. Це можуть бути малі ГЕС, теплові електростанції та котельні на місцевому паливі або відходах, або вітрові генератори, об’єднані у вітропарки.
З погляду крайньої вразливості централізованих систем перед масованим ракетним ударом, способи розосередженого виробництва військово-значущої сировини, матеріалів і військової продукції стають дуже цікавими з військово-господарської точки зору. Досвід Німеччини, що воювала, свідчить: щоб знищити подібну розосереджену військову промисловість навіть на дуже невеликій території, потрібна неймовірна кількість бомб. Якщо провести цю справу з російським розмахом і розосередити військову промисловість на російських просторах, перемістивши більшу частину в Сибір (де є і місцева сировина, і місцеві енергоносії), то тоді в американців просто не вистачить крилатих ракет і бомб, щоб її знищити.
Переклад: Mortis Aeterna / OSINT-війна солов’їною
Оригінал: Военное обозрение
