У дописі наведено фонологічні, морфологічні та синтаксичні риси.
- Українська мова розвинула нове «і» зі старого «ѣ»: спів, вінок, вірний.
Рос.: пение, венок, верный. - Інше нове «і» з загальнослов’янського «о» розвинулося в закритому складі: віл, голівка, Запоріжжя. Рос.: вол, головка, Запорожье.
- Старі «ъ», «ь» перейшли в «е»: осел, овес, орел, козел. Рос.: осёл, овёс, орёл, козёл.
- Повноголосся: ворог, сором, голова. Рос.: враг, срам, глава.
- Відсутність редукції та акання. Рос.: Ваньк, а кагда ти абратна дамой на балата?
- Український приголосний р переважно твердий: гірко, серга, буквар. Рос.: горько, серьга, букварь.
- У кінці слова та перед приголосним старі л розвинулися у в: пішов, півтора, вовк. Рос.: пошел, полтора, волк.
- Розвиток -ри-: дрижати, гриміти. Рос.: дрожать, греметь.
- Приголосні [дз], [дж]: дзвін, джміль; ходжу, їжджу. Рос.: звон, шмель; хожу, езжу.
- Зі сполучень ль, нь, сь, зь, дь, ть, жь, чь, шь, ць перед йотованими голосними розвинулися специфічно українські довгі м’які фонеми: зілля, знання, волосся, Пониззя, підборіддя, життя, збіжжя, клоччя, піддашшя, міццю. Рос.: зелье, знания, клочья.
- Групи звуків зк, ск стали масово зьк, ськ: низький, міський. Рос.: низкий, городской.
- Найяскравішою українською рисою у фонології приголосних є розвиток зі старого проривного [г] фарингального щілинного приголосного h (так зване «українське г»): укр. [голова] – рос. [ґалава].
- Глухий передньоязиковий шумний [ч] завжди твердий: час, сич, якщо тільки не стоїть перед [і], [ю], [я]: чітко, ніччю, десятиріччя. У російській завжди мʼякий: [чяс], [сичь].
- Губно-губний [в]: [взяў], [зіграў], [прикладіў]. Але мова телебачення рясніє російським губно-зубним: [взяф], [зіграф], [прыкладіф].
- Передньо-високо-середній [и], на відміну від напруженого [ы]. Але у ЗМІ нерідко звучить російське [ы] в українських текстах замість українського [и]: лышэ Кыіф, пэрэвэлы годыннык, кыяны выгралы.
- Перед е та в кінці слова губні приголосні стверділи: кров, степ, голуб, верф, сім. Рос.: кровь, степь, голубь, верфь, семь.
- Вставне (епентетичне) л: люблять, сплять. Рос.: любят, спят.
- Відсутність цокання: чапля, чіпляти. Рос.: цапля, цеплять.
- Немає оглушення приголосних у кінці слова: дуб, низ, книг. Рос.: [дуп], [нис], [кних].
- Немає пом’якшення перед е, і: не, десять, текти; сила, писати, кидати. Рос.: нє, дєсять, тєчь; сіла, пісать, кідать.
- Для запозичених слів в українській мові діє «правило девʼятки», згідно з яким після приголосних д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р пишемо и, а не і: дизель, динамо, диплом, директор, індиго, позиція, риф, силует, система, стимул, квартира, принтер, чипси, капучино. У російській мові після цих приголосних звучить [і]: дізєль, дінама, діплом, дірєктар, індіґа, пазіция, ріф, сілует, сістєма, стімул, квартіра, прінтер, чіпси, капучіна.
- Початкове о- на місці je-: ожина, одиниця, Омелян, Остап. Рос.: ежевика, единица, Емеля, Евстафий.
- У родовому відмінку односкладових слів лоб, рот збережено -о-: лоба, рота. Рос.: лба, рта.
- Відсутність перенесення наголосу в місцевому відмінку на прийменник: на гóру, по пóлю. Рос.: нá гору, пó полю.
- Перехід наголосу на останній склад у множині іменників жіночого роду, що мають суфікс -к-: кни́жка — книжки́, сві́чка — свічки́, ми́ска — миски́. Рос.: кни́жки, свéчки, ми́ски.
- У кількох словах етимологічне -о- перейшло в -а-: багатий, гаразд, хазяїн. Рос.: богатый, горазд, хозяин.
- Зміна етимологічного -е- на -а-: барліг, блякнути, залізо, залоза, часник, Гарасим, Палажка. Рос.: берлога, блекнуть, железо, чеснок, Герасим, Пелагея. А також початкових jе- на jа-: ель, Ерёма, Евдокия > ялина, Ярема, Явдоха.
- Розвиток приставного і, о: іржа, іржати, імла, олжа. Рос.: ржавчина, ржать, мла, ложь.
- Афереза (випадіння) голосного: мати, грати, сповідь, голка, Гнат, Сидір, Панас, Ларіон, Настя, Катерина. Рос.: иметь, играть, исповедь, иголка, Игнат, Исидор, Афанасий, Илларион, Анастасия, Екатерина.
- Зміна етимологічного -е- на -о-: чотири, шостий, чого, чоло, щока, пшоно. Рос.: четыре, шестой, чего, чело, щека, пшено.
- Приставний (протетичний) в: вогонь, вудка, вухо, вуса, вугілля, вузда, вуста, вівця. Рос.: огонь, удка, ухо, усы, уголь, узда, уста, овца.
- Приставний (протетичний) г: горіх, Ганна, гострий, га, гикавка. Рос.: орех, Анна, острый, а, икота.
- Чергування г, к, х / з, ц, с (прасловʼянська палаталізація): нога – нозі, рука – руці, муха – мусі, книжка – книжці, річка – річці. Рос.: ноге, руке, мухе, книжке, речке. Звідси регресивна асиміляція – наступний свистячий асимілює попередній шиплячий [книзьці], [ріцці], [сміjессʼа]. Рос.: [смʼеjошса].
- Перехід голосних звуків [o], [е] в закритих складах у [i]: він, кіт, гість, лікоть, кінець, ніс, вільха, піч, ніч, грізний тощо. Рос.: он, кот, гость, локоть, конец, нос, ольха, печь, ночь, грозный. У діалектах зберігається ікавізм навіть у таких словах, як вовк, рот, лоб: вівк, ріт, ліб.
- Початкові ро-, ло-: робота, рости, розум. Рос.: работа, расти, разум.
- Збереження старого індоєвропейського -р на кінці складу у слові матір. Рос.: мать.
- Інфінітивний суфікс -ти: жити, любити, радіти. Рос.: жить, любить, радоваться. А інфінітив українського дієслова бути має кореневий голосний [у]. Рос.: быть.
- Специфічно українські суфікси -інь, -ощ-, -енк-: височінь, глибочінь, цвітінь (рос.: возвышенность, глубина, цветение); солодощі, пестощі, радощі (рос. сладости, ласки, радости); безбатченко, безхатченко (рос. безотцовщина, бездомный) та в українських прізвищах: Петренко, Шевченко, Кравченко.
- Пестливі суфікси у прислівниках (-еньк-, -ечк-): поволеньки, тепереньки, тутечки, недалечко (рос.: медленно, теперь, здесь, недалеко); у дієсловах (-оньк-): їстоньки, питоньки, спатоньки, гулятоньки (у російській є тільки спатки і баиньки).
- Займенники з префіксоїдами будь-, казна-, хтозна: будь-хто, хтозна-коли, казна-куди. Рос.: кто-либо, кто знает когда, невесть куда.
- Прислівники з часткою -не-: де-не-де, коли-не-коли, хто-не-хто. Рос.: кое-где, когда-либо, некто.
- Складена частка якомога. Рос.: как можно.
- Форми з повторенням префікса -по: попоїли, попождеш, попополола, поповиздихали б. Рос.: поели, пождешь, пополола, повыдохли бы.
- Старе закінчення множини -и: роги, сніги, боки, дроти, тендери, професори. Російська розвинула паралельні, а для частини слів тепер і єдині форми з наголошеним -á: рога, бока, провода, тендера, профессора.
- Розрізнення закінчень -у /-а в Р. в. одн. іменників чол. р.: рапорту, але паспорта; проєкту, але субʼєкта; експерименту, але документа; варіативні закінчення в назвах міст: Херсону і Херсона, Парижу і Парижа. Рос.: рапорта, паспорта, проекта, субъекта, документа, эксперимента, Херсона, Парижа.
- Розрізнення за родом і числом форм обидва, обидві, обоє. У рос. мові тільки оба. А ще в них тільки друг друга, а в нас – одна одну, один одного, одне одного (якщо особи різної статі).
- Пестливі форми числівників: двійко, трійко, троєчко; двієчка, трієчка. У рос. мові тільки двоечка, троечка.
- Початкові як- у питальних і відносних займенниках: як, який, яка, яке, які. Рос.: как, какой, какая, какое, какие.
- Вживання префікса за- у прикметниках і прислівниках замість слів надто, занадто: завеликий, задовгий, замало. Рос.: слишком большой, слишком длинный, слишком мало.
- Спеціальна форма присвійного займенника 3-ї особи множини: їхн-ій, -я, -є, -і. Рос.: его, ее, их.
- Складні прийменники: поза, понад, попід, позад, поперед, з-над, з-поміж, побіч, обабіч. Рос.: вне, сверх, под, сзади, спереди, из, из числа, рядом, по обе стороны.
- Прислівники структури «за- + -в- (корінь) -ки»: завдовжки, завширшки, заввишки, завглибшки, завдальшки. Рос.: длиной, шириной, высотой, глубиной, на расстоянии.
- Наявність предикативних форм дієслова: «Походжено та поброджено біля мого садочка» (з народної пісні). Гугл, перекладаючи на російську, зламався: «Происхождение и брожение возле моего садика».
- У 1-й особі множини в теперішньому та майбутньому часі загальне для всіх дієслів закінчення -мо: дамо, їмо, розповімо. Рос.: дадим, едим, расскажем.
- Праслов’янські закінчення в дієсловах дати, їсти, розповісти: даси, їси, розповіси. Рос.: дашь, ешь, расскажешь.
- Закінчення дієслів могти, бігти, допомогти, лягти, запрягти, тягти, перемогти цілком відмінні від російських не лише в інфінітиві (мочь, помочь, лечь, запрячь, бежать), а і в особових формах: печу, можу, біжу, допоможу, ляжу, запряжу – рос.: пеку, могу, бегу, помогу, лягу, запрягу, победю (чи побежу?))
- У 3-й особі множини дієслів І дієвідміни закінчення -е/-є (бере, знає) (в діалектах також і в дієсловах на -ити: ходе, робе, носе, баче). Живою тенденцією в говірках є дальше спрощення цієї флексії аж до її втрати: знá, питá, співá, відмовля́. Рос.: берёт, знает, ходит, делает, носит, видит.
- Нестягнені форми займенників: тая, теє, тую, тії; цяя, цеє, ції. Рос.: та, то, ту, те; эта, это, эти.
- Стягнені форми прикметників та порядкових числівників: медова, синя, перше. Рос.: медовая, синяя, первое.
- Продуктивний префікс що- у прислівниках часу: щоліта, щоосені, щовесни, щозими, щороку, щомісяця, щотижня, щодня, щоночі, щоранку, щовечора, щогодини, щохвилини, щосекунди, щомиті, щодоби, щодекади, щопівроку, щопівхвилини, щочвертьгодини, щочвертьдоби, щочвертьстоліття, щостоліття, щораночку, щолітечка, щохвилинки, щохвилиночки, щохвилиноньки. Рос.: каждое лето, каждую осень; ежегодно, ежедневно, ежеминутно.
- Прадавній український словотвірний суфікс -ар/-яр, поєднуваний з дієслівними та іменниковими морфемами, для заміни якого російська мова задіює з чотири десятки засобів: каменщик — каменяр, сказочник — казкар, пчеловод — бджоляр, газетчик — газетяр, господин — володар, винодел — винар, овцепас — вівчар, жнец — жнивар, работяга — трудар, баснописец — байкар, провожатый — проводар, рыболов — рибар, торгаш — крамар, чудак — чудар, скупердяй — скупар, шахтер — шахтар, лодырь — ледар, нуждающийся — нуждар, сукновал — сукнар, трубочист — коминар, домосед — домонтар, конькобежец — ковзаняр, звездочет — звіздар, стихотворец — віршар, плотогон — плотар, врач — лікар, почтальон — поштар, нотаріус — нотар, парикмахер — перукар, брадобрей — голяр, участник банкета — бенкетар, составитель словаря — словникар, серебряных / золотых дел мастер — срібляр / золотяр та ін.
- Постфікс -сь в інфінітивах (займатись – рос. заниматься) та дієсловах минулого часу чоловічого роду (займавсь – рос. занимался) і, навпаки, постфікс -ся в дієсловах минулого часу жіночого роду (займалася – рос. занималась).
- Сингулятивний суфікс -ин-: зернина, волосина, хлібина, картоплина, дитина, хатина, година, днина. Рос.: зёрнышко, волосок, хлеб, один картофель, ребенок, дом, час, день.
- Кличний відмінок іменників. Представлений закінченнями -о, -е, -є, -у, -ю: мамо, батьку, брате, бабусю, Маріє, Андрію. У рос. мові кличний зберігся тільки в церковнословʼянізмах Господи, Боже, отче, владико та у скорочених розмовних формах: кис, Зин, Маш, Саш.
- Наказовий спосіб дієслова першої особи множини. Представлений закінченнями -мо, -імо: встаньмо, ходімо, робімо, спімо, даймо, граймо. Московити кажуть «давайте играть». Не плутати з ну-ка і айда – це вигуки, які є і в нас: нумо та гайда. Наказовий спосіб дієслова першої особи множини в російській зберігся лише для чотирьох дієслів: идемте, едемте, сядемте, споемте.
- Закінчення -ові, -еві, -єві іменників чоловічого та середнього роду в давальному та місцевому відмінках: народу — народові, лікарю — лікареві, Сергію — Сергієві, дівчатку — дівчаткові; на солдатові. І навіть у прізвищах: Петренку — Петренкові, Іванишину — Іванишинові. Це закінченняя фіксують графіті Софії Київської Xll століття: «Господи поможи рабу своєму Лазореві». Для уникнення одноманітних відмінкових закінчень комбінуємо -ові, -еві, -єві з -у, -ю, але спочатку використовуємо -ові, -еві, -єві: Симоненкові Василю Андрійовичу, Леонідові Миколайовичу Іваненку, панові полковнику.
У рос. мові вживається тільки закінчення -у, -е: врачу, на враче. - Синтетична (та, яка складається з одного слова) форма майбутнього часу дієслова: -робитиму, -робитимеш, -робитиме, -робитимемо, -робитимете, -робитимуть, -робитиметься, -робитимуться. Рос.: буду делать, будешь делать, будет делаться.
- Синтетична форма вищого та найвищого ступенів порівняння прикметників: тепліший — найтепліший. Рос.: более теплый / наиболее тёплый, самый теплый. Не плутати з теплейший, бо це «очень-очень теплый». Найвищий ступінь додатково посилюється унікальними українськими префіксами що- та як-: найтепліший — щонайтепліший, якнайтепліший. Рос.: самый теплый.
- Прислівники часу з відприйменниковими префіксами: влітку, восени, взимку, навесні, вранці, вночі, удень, поночі, опівночі, опівдні, уперше, вдруге, втретє, вчетверте, востаннє, відтепер, дотепер, донедавна, доти, досі, нараз, відтак, звідки, звідкіля, звідусюди. Рос.: летом, осенью, зимой, весной, утром, ночью, днем, в полночь, в полдень, впервые, во второй, третий, четвертый, последний раз, отныне, до сих пор, до недавнего времени, до сих пор, до сих пор, откуда, откуда, отовсюду.
- Прислівники зі словосполучень: голіруч, ліворуч, праворуч, водночас, мабуть, натщесерце, насамперед, передовсім, передусім, силоміць, самохіть, чимдуж, повсякчас, з давніх-давен, зроду-звіку, вряди-годи, часто-густо, тишком-нишком, тяжко-важко, раз у раз, день у день, рік у рік, пліч-о-пліч, віч-на-віч. Рос.: голыми руками, налево, направо, в то же время, пожалуй, натощак, прежде всего, прежде всего, прежде всего, насильно, в одиночку, как можно сильнее, всегда, с давних времен, изредка, сплошь и рядом, исподтишка, тяжело-тяжело, то и дело, день в день, год от года, бок о бок, лицом к лицу.
- Прислівники з двома префіксами: удосвіта, знадвору, навкруги, навмання, навприсядки, наввипередки, наввиринки, навпомацки, навпрошки, всупереч, досхочу, донесхочу. Рос.: на рассвете, снаружи, кругом, наугад, на корточках, наперегонки, выныряя, наощупь, наоборот, вопреки, вволю, вволю.
- Спеціальні прийменники для відліку часу: о другій, о пів на третю, за чверть п’ята, по другій, по сьомій. Рос.: два часа, в полтретьего, без пятнадцати пять, после двух, после семи.
- Сполучники бо, доки, що більше, ба більше, ані, попри. Рос.: ибо, пока, чем больше, больше того, ни, несмотря.
- Дієслова мати й мусити разом із повинен: мати — для позначення ненагальної потреби щось зробити, мусити — для позначення крайньої потреби щось зробити всупереч бажанню. У рос. мові на всі ці три слова один переклад — должен.
- Різновиди родового партитивного відмінка, що вказують на неозначеність (співати пісень) або тимчасове утримання об’єкта при дієсловах позички, давання (попросити лопати, позичити сорочки, дати рушника). У рос. мові партитивний вживається дуже обмежено: отведать рыбки, выпить чайку, дать денег. Замість нього — знахідний відмінок: петь песни, попросить лопату, одолжить рубашку, дать полотенце. В українській мові є також родовий часу (одного ранку, цієї весни, того року) та родовий мети (пильнувати дитини, добирати способу, дотримати слова). Рос.: однажды утром, этой весной, в прошлом году; следить за ребенком, подбирать способ, сдержать слово.
- Сполучник ЩО в певних синтаксичних ситуаціях: «Земля, що він її продав». Рос.: Земля, которую он продал.
- Конструкції з часткою хай і допустовим сполучником хоч: хай там як, хай там що, хай би що, хоч би що, хоч як, хоч який, хоч де. Рос.: как бы там ни было, кто бы что ни говорил.
- Дієслова хворіти, чекати, здобутися, розумітися та інші керують знахідним відмінком із прийменником на: хворіти на грип, чекати на лікаря, здобутися на слово / рішення, розумітися на стратегії. Рос.: болеть грипом, ждать врача, быть способным что-то сказать, принять наконец решение, понимать в стратегии.
- Після числівників два, обидва, три, чотири в називному відмінку іменник чоловічого роду стоїть у множині: два хлопці, три роки, чотири ясени. Рос.: два парня, три года, четыре ясеня. Прикметники в поєднанні з числівниками два, три, чотири та іменниками узгоджуються з останніми у відмінку (дві веселі дівчини / три молоді соняшники). Це давніша форма узгодження (відлуння двоїни). Але мовна практика знає й такі сполучення: дві веселих дівчини, три молодих соняшники. Форми з родовим відмінком прикметника засвідчені в українській мові вже в XV ст. Рос.: две весёлые девушки, но три молодых подсолнечника.
- Закінчення -и в родовому відмінку іменників третьої відміни, які закінчуються на -сть, -рть: гідність — гідности, незалежність — незалежности, радість — радости, честь — чести, чверть — чверти, смерть — смерти тощо, а також іменників кров, любов, осінь, сіль, Русь, Білорусь: крови, любови, осени, соли, Руси, Білоруси. Рос.: нєзавісімості, чєтвєрті, смєрті.
- Давноминулий час дієслова (плюсквамперфект). Широко вживався у староукраїнській літературній мові XVI-XVIII ст. і зберігся дотепер: «Я читав був цю книжку, та забув її зміст» (Марко Вовчок). Цю форму рекомендовано вживати в розмовному та художньому стилях для посилення розмовного колориту, однак тенденцією є активізація її вживання в публіцистичному стилі та спорадично навіть в офіційно-діловому («Акт проголошення незалежності України» від 24 серпня 1991 р.: «Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні […]»).
Не плутати з російським «я было пошел». Тут це частка, а не давноминулий час. В українській теж є частки було, бувало: «Дарка часто, було, дивилась понуро, спускала очі в землю» (Леся Українка).
У дописі використано частину матеріалу з праці професора Костянтина Тищенка «Правда про походження української мови».
Професор також вивів відсотки лексичної спорідненості між українською та іншими словʼянськими мовами. Найбільша спорідненість української мови з білоруською — 84 %. Спорідненість української з польською — 70 %, української з російською — 62 %.
Плекаймо мову, пишаймося своїм!
Авторка: Ольга Васильєва
